26 квітня 1986 року на Чорнобильській
атомній електростанції стався вибух, який спричинив соціально-екологічну
катастрофу глобальних масштабів. Мільйони гектарів забруднених радіацією
земель, лісів та водойм, втрата здоров’я сотень тисяч людей, чисельні людські
жертви та зруйновані долі – все це, здається, мало б бути переконливим доказом
того, що мова про безпеку атомної енергетики – не більше як міф, який може
надто дорого коштувати всьому людству.
За даними організації “Союз Чорнобиль” з
600 000 ліквідаторів 10% померло і 165 000 стало інвалідами. Число постраждалих
від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих
працівників АЕС і пожежників, до них слід віднести хворих військовослужбовців і
цивільних осіб, що брали участь в ліквідації наслідків аварії, і мешканців
районів, що піддалися радіоактивному забрудненню. Визначення того, яка частина
захворювань з’явилася наслідком аварії − вельми складне завдання для медицини і
статистики. Вважається, що більша частина смертельних випадків, пов’язаних з
дією радіації, викликана онкологічними захворюваннями.
Але Чорнобиль – не лише велика трагедія, а
й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших земляків. Біль Чорнобиля
відгукнувся у серці кожного жителя нашої країни, назавжди залишаючи у пам’яті
народній подвиг ліквідаторів. У вересні 2003 року на саміті СНД було
запропоновано оголосити 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних
аварій і катастроф. Ця пропозиція була підтримана Радою глав держав СНД.
Наслідки Чорнобиля стали драматичним
уроком для цивілізації, суворим попередженням щодо масштабу відповідальності за
життя, здоров’я людей і екологічну безпеку планети, яку взяла на себе сучасна
наука.