Амонійний азот природно присутній у підземних і поверхневих водах, однак його вміст регламентується встановленими нормативами. Для річок, озер та інших поверхневих водойм гранично допустима концентрація становить 2 мг/дм³, тоді як для підземних вод — лише 0,5 мг/дм³. Упродовж останніх років все частіше фіксуються випадки перевищення цих показників, насамперед у відкритих водоймах. Це зумовлено сукупністю природних процесів і антропогенних впливів.
Основними джерелами
надходження амонійного азоту у водні об’єкти є розклад органічних сполук, що
потрапляють у водойми разом із побутовими стічними водами,
сільськогосподарськими відходами (зокрема гноєм), а також вимиванням азотних
добрив із ґрунтів під час опадів.
Підвищений вміст
амонійного азоту спричиняє евтрофікацію — інтенсивне “цвітіння” води, активне
зростання водоростей і зниження концентрації розчиненого кисню. Наслідком цього
є масова загибель риби та інших водних організмів.
Окрему загрозу становить
процес нітрифікації: амоній окиснюється до нітритів, які здатні утворювати
небезпечні канцерогенні нітрозоаміни, а згодом перетворюються на нітрати.
Високі концентрації нітратів є токсичними: вони порушують здатність крові
транспортувати кисень і становлять серйозну небезпеку для здоров’я людей і
тварин.
Шляхи зменшення рівня
забруднення:
- Модернізація очисних споруд, зокрема
комунальних, більшість з яких є застарілими та працюють із низькою
ефективністю.
- Обмеження господарської діяльності в
прибережних захисних смугах, зокрема заборона розорювання земель та
використання агрохімікатів у цих зонах.
- Належне поводження з відходами —
облаштування спеціальних майданчиків для зберігання гною й побутових
відходів з метою запобігання їх потраплянню у воду.
- Поліпшення гідрологічного стану
водойм шляхом очищення дна від мулу, розчищення русел і приток для
підвищення водності річок та струмків.
Регулярний моніторинг
концентрації амонійного азоту є ключовим інструментом контролю якості водних
ресурсів та дозволяє своєчасно виявляти потенційні джерела їх забруднення.